ⓘ Магдебурзьке право

                                     

ⓘ Магдебурзьке право

Маґдебурзьке право - одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування в Центральній Європі у часи Середньовіччя.

                                     

1. Відомості

Сформоване в Маґдебурзі земля Саксонія у 1188 році. В різних землях Німеччини - Франконії, Швабії, Фризії, Баварії, Тюринґії, Саксонії - діяли власні системи міського самоврядування, які були сформовані на підставі норм традиційного судочинства й німецького звичаєвого права; існували нюрнберзьке право, віденське, любецьке, маґдебурзьке, та інші. Маґдебурзьке право містило в собі норми "Speculum Saxonum" "Саксонського дзеркала", судових ухвал Магдебурга, збірку "Саксонський Вейхбільд" і мало поширення на групу східносаксонських остфальська група міст, у Бранденбурзі, Сілезії, Пруссії, Польщі, Чехії. Наприкінці XIII - сер. XIV ст. галицько-волинські князі і королі надавали маґдебурзьке право німецьким колоніям, які виникали у столичних містах Руського Королівства самоназва Галицько-Волинської держави. Так само поширювалися інші системи самоврядування: угорські королі надавали містам Закарпаття, яке входило до Угорщини нюрнберзьке право. З переходом Галичини під Польщу в середині XIV ст., маґдебурзьке право почали широко застосовувати в галицьких містах, а також і селах, і згодом поширили на решту українських земель і в Білорусі.

Досі, за нормами німецького звичаєвого права, сільську громаду очолював війт, якого призначав власник поселення; свою посаду війт міг передавати в спадок. З розвитком міст і міського самоврядування посада війта ставала виборною. Мешканці міст звільнили себе від суду феодала й самостійно здійснювали врядування господарством. Для допомоги війту обирали колегіальний орган - магістрат, куди мав право бути обраним кожен з ремісників чи купців, що мав міське право "jus civile". Магістрат засідав під головуванням війта. Наприкінці XIII ст. в магістраті Магдебурга виникла ще одна виборна колегія - Рада - під керівництвом бургомістра. Попередній колегіальний орган отримав назву Лава. Рада і Лава розподілили повноваження між собою. Якщо в міських судах виникали суперечливі питання, апеляції могли подавати до магістрату Маґдебурга.

Право встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких обєднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. Воно не мало поширення на жінок, бідняків, незаконно народжених та юдеїв.

                                     

2.1. Магдебурзьке право в Україні Генеза

Маґдебурзьке право зявилося на Русі разом з німецькими колоністами, яких запрошував король Данило та його наступники. Німці отримали право організовувати в галицьких і волинських містах самоврядні громади війтівства з автономними судово-адміністративними інституціями. Відомо про існування в 1287 році війтівств у Львові, Володимирі і Луцьку, згодом в інших великих містах Галицько-Волинської держави - Сяніку, Галичі, Ярославі, Перемишлі.

Очевидно, в ті часи маґдебурзьке право застосовували в руських містах тільки частково, серед німецької людності. Хоча існують припущення, що воно набуло поширення на всіх жителів цих міст вже в Галицько-Волинській державі. Наприклад, у лавничій книзі Перемишля за 1469 - 1480 роки є посилання на грамоту князя Лева І † бл. 1301 про передачу княжої церкви громаді міста очевидно руській давньоукраїнській), що була самоврядною на німецькому праві.

                                     

2.2. Магдебурзьке право в Україні Українські землі Корони та Литви

З переходом Галичини під владу польських королів першими маґдебурзьке право повною мірою отримали найбільше тогочасне місто на українських землях - Львів у 1356 році маґдебурзьке право Львова підтверджено польським королем. Часте згадування 1356 року як дати надання маґдебурзького права місту повязано з помилкою перекладів польських документів. Однак справжньої дати надання права на самоврядування для Львова не відомо, оскільки документи скоріше за все згоріли при пожежі, а також старі князівські столиці: Галич 1367, Белз 1377, Холм 1382, Перемишль 1389, Теребовля 1389. Урбанізація Галичини зростала швидкими темпами з супроводженням стрімкого поширення маґдебурзького права.

З початку XV ст. маґдебурзьке право набуло поширення на решту українських земель. Спочатку в містах, що були центрами воєводств, комітатів у складі Угорського королівства - Камянець-Подільський 1432, Луцьк 1432, Мукачево 1445, Київ 1494 існують здогади про застосування в Києві магдебурзького права за Вітовта, тобто до 1430 року, Брацлав 1497.



                                     

2.3. Магдебурзьке право в Україні Значення

Михайло Грушевський стверджував, зокрема, що:

  • маґдебурзьке право, яке отримали головні міста Русі у XV столітті, розривало їх звязок із землею адміністративною одиницею: "город" переставав бути центром землі, перетворювався в анклав; тільки неповне застосування принципів маґдебурзького права у Великому князівстві Литовському дещо послаблювало повне відмежування відчуження від волості.
  • заснування громад німецького зокрема, маґдебурзького права у Галичині сприяло появі чужоземних колоністів-католиків - німців, поляків, - на підтримку яких оперлися після захоплення Галичини король Казимир ІІІ та його наступник на престолі Людовик І Угорський під час боротьби з литовцями за галицько-волинську спадщину. Розвиток цієї колонізації та німецького права мав політичну мету: збільшити кількість неукраїнців, денаціоналізувати Галицьку Русь.

Протягом XV - XVII століть його отримала більшість міст України. У той же час згідно з привілеями самого права місцеві уряди могли посідати лише католики, а оскільки подібне віросповідання, на той час, тримали винятково поляки та німці, то саме вони зосередили у своїх руках владу в муніципальних управах усунувши чи суттєво обмежуючи при цьому русинів.

Зразком для міст Галичини й Поділля тоді Подільське князівство, що належали польській Короні, були спочатку польські міста, а потім - магістрат Львова. Обирати або бути обраними до магістрату могли ті міщани Львова, котрі здобули міське право "Jus civile". Його міг отримати тільки повнолітній не молодший 24 років, законнороджений християнин чоловічої статі, пристойної поведінки, одружений, що володів нерухомістю в місті. Міське право було довічним, але не спадковим, тобто сини повинні були здобувати його після досягнення повноліття.

                                     

2.4. Магдебурзьке право в Україні Магістрат

Див. також статтю Злочинність і правосуддя в середньовічному Львові

Магістрат Львова складався з Лави й Ради. Спочатку, як і в Саксонії, Лава мала більше значення, в її руках були зосереджені всі головні управлінські важелі. У Львові від 1356 р. до неї обирали 7 засідателів лавників, від 1385 р. - 9-х, а з XV ст. - стало 12 лавників, яких обирали довічно. Лаву очолював війт, котрий був головною посадовою особою в магістраті. Раду обирали для контролю за Лавою. Спочатку до її складу входили 6 радників райців, консулів, яких обирали на 1 рік. Раду очолював бургомістр проконсул, але його посада була ротаційною кожного місяця. Тобто щороку обирали 3-ох бургомістрів - один був представником львівського королівського старости, другий - Ради, третій - від міської громади. Вони по черзі виконували свої обовязки протягом 1 місяця щоквартально.

Також у складі магістрату був виконавчий орган - "Міські слуги", яких не обирали, а наймали за оплату. Очолював службу прокуратор. До "міських слуг" належали інстиґатор прокурор, а козаків - стряпчий, синдик адвокат, возний дрібний судовий виконавець, нотаріус писар, людвисар ливарник, гармаш, годинникар, геометр фортифікатор, лікар, товмач перекладач, рурмайстер вассерляйтер, доглядач водогону, мірник доглядач "міри" на площі Ринок, доглядач "важні" на площі Ринок, воскобійник доглядач за воском і якістю товарів, відбілювач полотна, яточник наглядач за ятками на площі Ринок, лазняр доглядач міської лазні, пургант прибирач сміття, ключники на міських брамах, трубач на ратушній вежі, кат. Також до "міських слуг" належали ціпаки до 24, їм допомагали драби до 50, яких наймали тимчасово. На передмістях представляли владу магістрату ландвійти. B їхньому розпорядженні були "старші вулиць" присяжні десятники.

З початку XVI ст. значення Ради зростає. Райців стало теж 12, їх стали обирати довічно. Поступово Рада перейняла всі адміністративні і фінансові справи, Лаві залишилися тільки судові функції. Щоб контролювати Раду у 1577 році створено третю колегію магістрату - "Quadragintavirat" "Колегія 40-ка мужів", "ґмінна ізба". Очолював її "реґент", в якого в підпорядкуванні були прокуратор з апаратом "міських слуг". У 1578 році створено ще одну колегію в магістраті для контролю над Радою - "Лонґерію", проте її діяльність не була ефективною. Національні громади мали право створювати власні самоврядні органи з обмеженими адміністративними функціями, які здійснювали судочинство за традиційними законами. Це використовували вірмени, які обирали старійшин на чолі з "вірменським війтом" і "хуц" вірменський суд. Проте потужна католицька громада у Львові змогла обмежити вірменське самоврядування і з 1469 року заборонено обирати "вірменського війта" ; надалі вірменську громаду очолював заступник єреспохан з меншими функціями. У Камянці на Поділлі вірмени змогли втримати свої права, там існував "вірменський магістрат". Русини так само створили в Камянці "руський магістрат". Проте у Львові русини не досягли автономної самоврядної організації.

Львівський магістрат був апеляційною інстанцією для магістратів інших міст Руського, Белзького і Подільського воєводств, котрі входили до складу Польської Корони. При виникненні юридичних колізій справи передавалися до львівської Лави, котра отримала це право від короля у 1444 році. Далі справи йшли на розгляд до Кракова.

Міста Волинського, Брацлавського і Київського воєводств, що належали до Великого князівства Литовського, мали неповне маґдебурзьке право ратушні міста. Нерозвиненою залишалася Рада, головні функції належали війтові. Маґдебурзьке право розвивалося під впливом місцевих умов і норм традиційного козацького звичаєвого права. Цим воно відмінне від ситуації в містах Центральної Європи. В ратушних містах козацька старшина відала справами козаків, зокрема, функції поліції належали козакам, які обирали міського отамана на керівника варти. Виборна міська влада представники верхівки міського населення відала справами міщан.

Положеннями маґдебурзького права використовували й полкові суди тощо.

Норми маґдебурзького права вживали при всіх офіційних і приватних модифікаціях права в Україні до XIX століття.

                                     

2.5. Магдебурзьке право в Україні Маґдебурзьке право Києва

  • У 1835 році Микола І остаточно скасував Маґдебурзьке право.
  • Щороку в місті проводили два ярмарки. Торги проводили тричі на тиждень. Київ став центром міжнародної торгівлі. Також ухвалено "складське право" - іноземні купці частину товарів мали продавати в Києві. Вони зупинялися на Подолі Гостинний двір. З 1785 магістрат поступово був перетворений на судові установи.
  • Наприкінці XVIII ст. Катерина II зняла привілеї міста, приєднавши його до Малоросії.
  • У XIV - XV ст. Київ перебував під владою литовських князів, що витіснили орду до Криму. За ліберальної політики місто відбудували, населення збільшилося. У 1482 році кримський хан Менґлі I Ґерай захопив Київ, вбив містян. Щоб відновити місто, великий князь Казимир Ягеллончик повелів зібрати по Україні 20 тис. майстрів, що локально оселилися в Києві вулиці Гончарна, Дегтярна і т. д. У 1494 році великий князь Олександер, син Казимира, із метою пожвавлення господарства міста надав Києву Маґдебурзьке право. У 1494 - 1497 рр. був утворений і запрацював київський магістрат. Для міщан боротьба за надання їм маґдебурзького права була способом здобуття певної автономії від держави та правової основи для захисту від зазіхань великих феодалів, які вимагали від міст натуральних повинностей, податків тощо. Для центральної влади, яку уособлювали литовський князь чи польський король, дарування тому чи іншому місту маґдебурзького права стало важливим чинником державного управління, що давав змогу розширювати за рахунок міщан свою соціальну базу та здійснювати тиск на феодальну аристократію.
  • 16 лютого 1802 Олександр І відновив Маґдебурзьке право - цю подію святкували балами й ілюмінаціями три дні, а пізніше на цю честь зібрали гроші на будівництво каплиці й памятника з фонтаном Памятник Маґдебурзькому праву.


                                     

3. Скасування Магдебурзького права

На теренах, що відійшли до Московського царства де містам не надавали самоуправління, після 1654 року маґдебурзьке право залишено лише у деяких, т. зв. привілейованих містах. Фактично застосування права припинили після запровадження 1781 року "Установлення про губернії" і створення нової судової системи.

Указом 1831 року Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де його скасували 1835 р.

В містах Галичини, яка після 1-го поділу Польщі 1772 відійшла до володінь Габсбургів, органи міського самоуправління та суди, створені за маґдебурзьким правом, продовжували діяти ще деякий час. Австрійський уряд значно обмежив, а згодом ліквідував їх. У Львові застосування маґдебурзького права припинили 1786 року.

                                     

4. Памятки Маґдебурзького права

Найпоширеніші в Україні памятки маґдебурзького права: "Зерцало саксонів" 1536, "Право цивільне Хелмінське" 1584, "Порядок прав цивільних маґдебурзьких" 1557–1559, "Артикули права маґдебурзького" 1557. Українським містам маґдебурзьке право надали литовські князі, польські королі, українські гетьмани.

                                     

5. Значення Магдебурзького права

Хоч маґдебурзьке право не відіграло в Україні тієї ролі, що на Заході, все ж воно, вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, стало одним із важливих чинників культурно-правового наближення України до Західної Європи.

Поява маґдебурзького права тісно повязана з перебігом тогочасного державотворчого процесу. Для міщан боротьба за надання їм маґдебурзького права була способом здобуття певної автономії від держави та правової основи для захисту від зазіхань великих феодалів, які вимагали від міст натуральних повинностей, податків тощо. Для центральної влади, яку уособлювали литовський князь чи польський король, дарування тому чи іншому місту маґдебурзького права стало важливим чинником державного управління, що давав змогу розширювати за рахунок міщан свою соціальну базу та здійснювати тиск на феодальну аристократію.

Запровадження маґдебурзького права в українських землях мало надзвичайно важливі наслідки. Насамперед - це захист міського населення від сваволі королівських намісників і великих землевласників, створення сприятливих умов для розвитку ремесел і торгівлі. Це дало можливість певною мірою "європеїзувати" міське життя, ввести його у чіткі правові норми. Маґдебурзьке право встановлювало виборну систему органів міського самоврядування та суду, визначало їх функції, регламентувало діяльність купецьких обєднань та цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за злочин тощо.

Поширення маґдебурзького права на території України сприяло формуванню нових рис ментальності місцевого населення. Йому стали притаманні демократизм, менша орієнтація на центральну владу, бажання будувати суспільне життя на основі правових норм тощо. Отже, маґдебурзьке право сприяло формуванню в Україні засад громадянського суспільства.

Вплив цієї системи не можна назвати однозначно позитивним, адже вона зумовила посилення чужоземної колонізації та обмеження прав місцевого населення. Заохочення центральною владою переселення в українські міста чужоземців, релігійні обмеження, що розпочав Вітовт, призвели: 1) до витіснення з органів міського самоврядування корінних жителів, місце яких посіли поляки та німці; 2) до загострення проблем в господарчій сфері, де серйозними конкурентами русинів стали вірмени та євреї.



                                     

6. Див. також

  • Категорія: Міста маґдебурзького права
  • Волоське право
  • Адміністративний поділ Тернопільської області#Маґдебурзьке право
  • Населені пункти України, яким надано магдебурзьке право
  • Форал
  • Кульмське право
  • Руське право
                                     

7. Джерела та література

  • Білоус Н. Київ наприкінці XV - у першій половині XVII століття. Міська влада і само- врядування. - К., 2008. - 360 с.
  • Верменич Я., Дмитрук В., Архипова С. Міська історія України: проблема початкового датування. Науково-довідкове видання. - К., 2010.
  • Магдебурзьке право // Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. - К.: Генеза, 2001. - ISBN 966-504-439-7.
  • Владимирський-Буданов М. Ф. Немецкое право в Польше и Литве // Журнал Министерства народного просвещения. - 1868. - Ч. CXXXIX. - С. 467 - 554, 720 - 806; Ч. CXL. - С. 519 - 586 рос.
  • Магдебурзьке право // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. - К.: Либідь, 1997. - 464 с. - ISBN 5-325-00781-5.
  • Грицкевич А. П. Частновладельческие города Белоруссии в XVI - XVIII вв. социально-экономическое исследование истории городов. - Мн.: "Наука и техника", 1975. - 248 с. рос.
  • Вовк О. Й. Уставні земські грамоти - джерело українського міського права XVI століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. - 2011. - Випуск № 88. - С. 19 - 23.
  • Каманин И. Из истории городского самоуправления по магдебургскому праву// Университетские известия. - 1885. - № 2. - С. 52 - 64. рос.
  • Білоус Н. Магдебурзьке право // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій голова та ін. ; Інститут історії України НАН України. - К.: Наукова думка, 2009. - Т. 6: Ла - Мі. - С. 413. - 784 с.: іл. - ISBN 978-966-00-1028-1.
  • Кистяковский А. Ф. К вопросу о Магдебургском праве// Права, по которым судится малороссийский народ 1743. - К., 1879. - С. 83 - 110. рос.
  • Кобилецький М.M. Магдебурзьке право як джерело кодифікації українського права XVIII - початок XIX ст. // Вроцлавсько-Львівський юридичний збірник / Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. - Львів, 2011. - N 2. - С. 253 - 269.
  • Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000.
  • Кобилецький М.M. Магдебурзьке право і його застосування в Україні XIV - перша половина XIX ст. - Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. - Львів, 2010. - 40 с.
  • Магдебурзькі грамоти українським містам: спроби інкорпорацій / / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. - Париж - Нью-Йорк: Молоде життя, 1955 - 1955. - Т. 5. - С. 1767.
  • Багалій Д. Магдебурзьке право в Лівобережній Україні. - Львів, 1990.
  • Бойко О. Д. Історія України: Навч. посіб. 3-тє вид., доп. - К.: Академвидав, 2007. - 683 с.
  • Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. V. - К.: Наукова думка, 1994.
  • Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права в Україні XVI - початок XVII ст. - Львів, 2002. - 255 с.
  • Владимирський-Буданов М. Ф. Німецьке право в Польщі й Литві // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV - XVIII в. - Львів, 1904. - Ч. 2. - С. 3-308.
  • Тарановский Ф. В. Обзор памятников Магдебургского права западно-русских городов литовской эпохи. Историко-юридическое исследование. - Варшава, 1897. рос.
  • Кобилецький М. М. Магдебурзьке право в Україні: XVI - перша половина XIX ст.: іст прав. дослідження / М. М. Кобилецький. - Л.: ПАІС, 2008. - 405 с.
  • Люк Гайнер Галлє-Віттенберг, ФРН Магдебурзьке право як зєднуючий європейський культурний феномен / Переклав з німецької мови Володимир Абашнік // Наукові записки Харківського економіко-правового університету / Науковий збірник. - Харків: ХЕПУ, 2017. - № 1 19. - С. 80–90.


                                     

8. Посилання

  • Книга "Магдебурзьке право", Львів, 1581 р. доступна в колекції Музея книги та друкарства України для перегляду онлайн та як pdf
  • Сюндюков Ігор. Привілей не дарований, а виборений: Нотатки до історії Магдебурзького права в Україні // День. - 2009. - 20 лютого.
  • Магдебурзьке право // Митна енциклопедія: у 2 т. / І. Г. Бережнюк відп. ред. та ін. - Хм.: ПП Мельник А. А., 2013. - Т. 2: М - Я. - С. 9. - 536 с. - ISBN 978-617-7094-10-3.
  • Усенко І. Магдебурзьке право // Юридична енциклопедія.
  • Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. - К.: Генеза, 1993.
  • Маґдебурзьке право // Українська мала енциклопедія: 16 кн.: у 8 т. / проф. Є. Онацький. - Буенос-Айрес, 1960. - Т. 4, кн. VII: Літери Ле - Ме. - С. 885-886. - 1000 екз.
  • Музиченко П. Магдебурзьке право в Україні // Юридична енциклопедія.
  • Гошко Тетяна. Магдебурзьке право Львова // Нариси з історії магдебурзького права в Україні XIV - початку XVII ст. - Львів: Афіша, 2002.
  • Магдебурзьке право // Економічна енциклопедія.


Бесплатно и без рекламы
не нужно скачивать или устанавливать

Pino - логическая онлайн игра, в основе которой находится тактика и стратегия. Это ремикс на шахматы, шашки и уголки. Игра развивает воображение, концентрацию внимания, учит решать поставленные задачи, планировать свои действия и логически мыслить. Не важно сколько у вас фишек, главное как они размещены!

интеллектуальная игра онлайн →